Пошук

Бронь готеля

Booking.com

-

Booking.com

Олеський замок

Якщо ви плануєте цікавий та пізнавальний відпочинок, подорожуєте Західною Україною, то ймовірно ви чули про “золоту підкову Львівщини”. Це досить популярний туристичний маршрут старовинними замками Львівської області. Вони привертають увагу своїми величними і древніми стінами, які таять у собі спогади про загадкову минувщину. 

З цієї замкової спадщини Галичини, до якої входять Золочівський, Підгородецький та інші замки, хочу зараз розглянути один — Олеський.

        Ось уже сім віків над заплавою річки Ліберція, що протікає повз смт. Олесько, самотньо і гордо височіє ця могутня твердиня. Одна з найстаріших фортець України, ця споруда протягом багатьох років була об’єктом запеклої боротьби. Це й не дивно, адже розташований на межі Галичини і Волині після занепаду Київської Русі замок опинився на кордоні між Литвою та Польщею, і кожна з цих держав намагалась його відвоювати.

        Перші відомості про Олеський замок говорять, що у 1327 році він стає власністю князя Юрія — сина мазовецького князя Тройдена і руської княжни Марії (дочки Юрія І). Бояри запросили його на галицько-волинський престол після того, як обірвався рід Романовичів. Ці дані дають можливість припустити, що, як одна з версій, замок побудував один із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича — Андрій або Лев. З 1340 року за Олеський замок точиться постійна боротьба — ним поперемінно володіють то Велике князівство Литовське, то Королівство Польське. На короткий період у 1377 році фортецю захоплюють повстанці — місцеве населення всіма можливими способами боролося проти окатоличення їхніх земель. Змови, інтриги, шлюбні союзи, які відбувались тоді й змінювали географію та політичний устрій країн, могли стати окрасою сюжету “Гри престолів”. Навіть Кревська унія 1985 року, яка об’єднала ворогуючі сторони в одну державу, не принесла миру — між королем Ягайлом та його братом Свидригайлом, намісником на руських землях, постійно спалахували суперечки. Останнього підтримували бояри, і Олеський замок був незмінним центром усіх повстань. Крапка в цих протистояннях була поставлена в 1432 році: війська польського короля після тривалої облоги здобули фортецю і передали її разом із навколишніми землями у вічне користування Янові з Сенна. Впала остання твердиня галицьких земель, розпочалося жорстке пригнічення руського народу, що тривало майже шість століть. Як символ окатоличення в кінці XV ст. в Олеську постав костьол.

        Наступне століття замок страждав від численних татарських набігів. Мешканці навколишніх сіл не раз ховалися за міцними стінами Олеського замку, які не завжди витримували натиск. Востаннє мури фортеці зустрічали татар у 1519 році: тоді один із володарів, Марцін Каменецький, утік, а другий, Фридерик Гербурт, разом із своїми дружинниками загинув героєм у битві. Після цього для Олеська та його околиць настають відносно спокійні часи та певний розквіт: оживають торгові шляхи, починаються роботи зі зміцнення кріпосних мурів і оборонних валів, виникають ремісничі цехи.  Місто починає отримувати мито від чумаків, що везли сіль з Долини в напрямку Луцька.

        У 1605 році замок внаслідок декількох шлюбних союзів між заможними родинами отримує ще одного славнозвісного власника – руського магната Івана (Яна) Даниловича. Це була високоосвічена і чутлива до гуманістичних ідей людина, що втім не заважало йому використовувати будь-яку зручну нагоду, щоб покращити своє матеріальне становище і піднятися вище по кар’єрних щаблях. Двічі одружений, щоразу він мав із цього певну вигоду. На гроші своєї першої багатої дружини Катерини Красіцької він розпочав розбудову Олеського замку. Через свою другу дружину Софію, доньку коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, Іван Данилович отримав землі на Чигиринщині. Одна з його дочок, Теофілія, одружиться у 1627 році зі старостою Якубом Собешиним; в цьому шлюбі народиться майбутній польський король, переможець турків під Віднем  Ян ІІІ Собеський. Варто згадати і той факт, що в той час на службі в Олеську був Михайло Хмель — батько славетного Богдана Хмельницького. Коли Данилович став чигиринським старостою, він призначив Михайла своїм підстаростою, і так родина майбутнього гетьмана оселилася на хуторі в Суботові.

        Іван Данилович не залишив по собі прямих спадкоємців, оскільки обидва його сини, Станіслав та Ян, померли: перший у татарському полоні, другий ще малою дитиною. Олеський замок став приданим його дочки Марціани і перейшов у власність до її чоловіка Стефана Конецпольського. Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького відзначилась на долі Олеська тим, що в 1648 році селянсько-козацькі загони звільнили його і прогнали феодалів. Але досить скоро представники роду Конецпольських повернули собі власність. Бажання Андрія Конецпольського жити розкішно призводять до численних боргів, і після його смерті в 1660 році землі розділяють між 17-ма його кредиторами. Тільки більш ніж через 20 років Ян ІІІ Собеський, виплативши усі заборгованості, повертає свій родинний маєток.

        Польський король часто гостював тут зі своєю коханою дружиною Марією Казимірою, під наглядом якої в 1684 році було проведено реставраційні роботи в замку і парку. Вона ж успадкувала маєтність по смерті Яна ІІІ в 1696 році, а по її смерті тут володарював її син Якуб. Пізніше Олесько продадуть родині Жевуським, які доведуть споруду до жахливого стану, а усі цінні речі звідси перевезуть до Підгорецького замку. Колись велична будівля знову змінюватиме своїх володарів. З 1796 року її кілька раз продаватимуть, і весь цей час вона буде повільно руйнуватися. Нищівного удару завдасть землетрус 22 січня 1838 року, до великої великої шкоди спричиняться і самі власники. Випадково знайшовши старовинні коштовності, вони почали шукати в замку й інші замуровані скарби: розбивали стіни з розписами, руйнували каміни, знімали підлогу. В кінці ХІХ ст. Олеський замок остаточно занепав.

        До 1969 року замок був фактично руїною. Іноді проводились незначні реставраційні роботи, у 1905 році Галицький сейм хотів зробити тут музей Яна Собеського і народну школу. Тривалий час приміщення використовувались для сільськогосподарської жіночої школи, в часи Другої світової війни споруду використовували для військових потреб. Друге життя для Олеського замку розпочалось у 1970 році, коли відомий український мистецтвознавець Борис Возницький, який на той час був директором Львівської галереї мистецтв, вирішив його відновити. Повна реставрація замку тривала п’ять років, і вже в 1975 році тут був відкритий музей, а на прилеглій території створено музей-заповідник – відділ Львівської галереї мистецтв. Це стало досить привабливим місцем для кіноіндустрії: тут знімались фільми “На крутизні”, “Козаки йдуть”, “Час збирати каміння”, “Пастух Янко”, “Дике полювання короля Стаха”, “Королева Бона”, “Три мушкетери”, “Борис Годунов”.

        Через таку багату та насичену історію більшість автентичних речей замку було втрачено, але це не завадило створити для музею унікальну експозицію. Всього тут налічується більше 1500 експонатів. Атмосферу старовинного замку створюють збережені фасади будівлі, замкові портали, геральдичні рельєфи з каменю. Музей в Олеську має можливо найбільшу в Європі колекцію дерев‘яної скульптури XIV-ХІХ ст. До неї входять скульптури Томаша Гутера, Конрада Кутшенрайтера, Георгія Пінзеля та інших. Це лише мала дещиця тієї спадщини львівської пластики, яку вдалося зберегти завдяки Борису Возницькому. Унікальним є також мармурове погруддя Барбари Радзивілл, дружини польського короля Зигмунда Августа. Вона пробула на троні всього півроку і померла дуже молодою – всього в 31 рік. І ще безліч портретів, ікон, скульптур та інших частинок історії – як самого замку, так і тієї епохи, символом якої йому пощастило (або не пощастило) бути.   

читайте також на сайті:


Історичний Бучач

 

Подорож Закарпаттям

Батьківщина Роксолани

 

Садиба Рея в Приозерному

Літній відпочинок на морі

 

Древній Галич

Сходження на Піп іван

 

Залізний Порт

 

 

ЗАЛИШАЙТЕ  КОМЕНТАРІ  :-) 

211 /
avatar

Гарячі тури

Авіаквитки

Квитки на автобус